П`ятниця, 24.11.2017, 09:17
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Березень » 8 » Гіперактивна дитина
00:06
Гіперактивна дитина

Хто такі гіперактивні діти?

 

«Який же ти хороший,

коли спиш!»

(думки однієї мами)

 

Якщо  ви  приходите  в  гості  зі  своєю  дитиною,  і  вона  одразу  починає

поводитися так само, як і вдома, то це може бути приводом для того, щоб

вважати  її  незакомплексованою  і  товариською.  А  може  бути  сигналом

тривоги,  оскільки  відсутність  природного  для  малюка  періоду  адаптації  до

незнайомого середовища найчастіше є першим дзвінком гіперактивності. 

Жива,  рухлива,  активна  дитина  –  що  в  цьому  поганого?  Більше  того,

вона  й  розумна  не  за  роками,  принаймні  комп'ютер  опанувала  значно

швидко,  і  краще,  ніж  бабуся  знає,  як  надати  руху  складній  іграшці,  з

пультами телевізора – взагалі не буває проблем. Лікарі на затримку розвитку

не вказують. Проте, вас постійно виводить із себе її невгамовність, біганина,

нетерплячість, незрозумілі відповіді.

Не  треба  будь-яку  збуджену  дитину  зараховувати  до  категорії

гіперактивних.  Якщо  ваша  дитина  сповнена  енергії,  якщо  вона  вирує,  від

чого  часом  стає  впертою  і  неслухняною,  –  це  не  свідчить  про  те,  що  вона

гіперактивна.  Якщо  ви  заговорилися  зі  своєю  подругою,  а  дитина  починає

злитися,  не  може  встояти  на  місці,  всидіти  за  столом,  –  це  нормально.

Стомлюють дітей і тривалі переїзди.

Гіперактивна  дитина,  незалежно  від  ситуації,  у  будь-яких  умовах  –

вдома,  у  гостях,  у  кабінеті  лікаря,  на  вулиці  –  проводитиметься  однаково:

бігати,  безцільно  рухатися,  не  затримуючись  надовго  на  будь-якому,

найцікавішому  предметі.  І  на  неї  не  подіють  ні  нескінченні  прохання,  ні

погрози,  ні  «підкуп».  Вона  просто  не  може  зупинитися.  У  неї  не  працює

механізм  самоконтролю,  на  відміну  від  її  однолітків,  навіть  самих

розпещених  і  жвавих.  Цих  дітей  можна  вмовити,  покарати,  зрештою.

Гіперактивних – марно.

 

Корисна інформація:

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю виявляється у підвищеній

руховій активності, збудливості, труднощах концентрації та утриманні уваги,

імпульсивності поведінки, проблемах у взаємостосунках з оточуючими.

         Гіперактивність  –  це  яскраво  виражена  перевага  збудження  над

гальмуванням.

 

Чому проявляється гіперактивність?

У  малят,  особливо  на  першому  році  життя,  процеси  збудження  у

нервовій  системі  переважають  над  процесами  гальмування.  Це  природне

явище. Адже з віком у нервовій системі формується фізіологічна рівновага

цих процесів і поведінка дитини, таким чином, набуває позитивні соціальні

властивості. 

Але  іноді  цього  не  відбувається.  І  тоді  в  дитини  розвивається  те,  що

називається  гіперактивністю.  Активність  гіперактивних  дітей  надмірна  й

неорганізована. У них відсутня посидючість і заповзятість у діяльності, що

потребує розумової зосередженості. Вони змінюють одну справу на іншу, не

доводячи розпочату до кінця. 

І,  як  наслідок,  –  недостатність  пізнавальних  функцій,  труднощі  у

навчанні,  можлива  затримка  мовленнєвого  розвитку  й  дисгармонійність

моторного.  Часто  такі  діти  не  користуються  прихильністю  однолітків,

внаслідок  чого  можуть  виявитися  ізольованими.  Все  це,  зрештою,  може

призвести до низької самооцінки та проблемної поведінки.

 

  Причиною  гіперактивної  поведінки можуть бути такі фактори: 

1. Спадковість.

Часто  у  гіперактивних  дітей  хтось  із  батьків  був  гіперактивним,  тому

однією  з  причин  вважають  спадковість.  Але  поки  не  виявлений  якийсь

особливий ген гіперактивності. Гіперактивність більше властива хлопчикам.  Більша частина гіперактивних дітей – світловолосі та блакитноокі. 

2. Здоров'я матері.

Гіперактивні  діти  часто  народжуються  у  мам,  які  страждають  на

алергійні захворювання. 

3. Вагітність і пологи.

Проблеми,  пов'язані  з  вагітністю  (стреси,  алергія),  ускладнені  пологи

також можуть призвести до гіперактивності у дитини. 

4. Навколишнє середовище.

Наявність  свинцю  й  нітратів  у  водопровідній  воді,  вихлопні  гази,

пестициди й інші хімікати у навколишньому середовищі можуть призвести

до гіперактивності. 

5. Дефіцит жирних кислот в організмі.

Дослідження  свідчать,  що  багато  гіперактивних  дітей  страждають  від

недостачі основних жирних кислот в організмі. Симптомами цього дефіциту

є  постійне  почуття  спраги,  сухість  шкіри,  сухе  волосся,  часте

сечовипускання, випадки алергійних захворювань в родині (астма й екзема). 

6. Дефіцит поживних елементів.

У багатьох гіперактивних дітей в організмі не вистачає цинку, магнію,

вітаміну В12. 

7. Харчування.

Всілякі  добавки,  харчові  барвники,  консерванти,  нітрати,  шоколад,

цукор,  молочні  продукти,  білий  хліб,  помідори,  апельсини,  яйця  й  інші

продукти,  при  вживанні  їх  у  великій  кількості,  вважаються  можливою

причиною гіперактивності. 

8. Неправильне виховання, вседозволеність і непослідовність.

Причиною формування гіперактивності може стати і сім'я дитини. Коли

батьки виховують дитину у вседозволеності,  приділяють  мало  уваги

виховним заходам, говорять протилежні речі в присутності дитини (один з

батьків  карає,  а  другий  пестить),  то,  цілком  можливо,  що  тендітна  дитяча

психіка дасть на це відповідь у вигляді гіперактивності. 

І хоча на сьогодні існує багато версій щодо виникнення гіперактивності,

фахівці вказують на те, що точні причини все ж таки не виявлені.

Слід  виокремити  одну  характерну  рису  гіперактивних  дітей.  Досить

часто  в  них  на  першому  році  життя  інтенсивно  відбувається  фізичний  і

розумовий  розвиток.  Такі  діти  раніше  своїх  однолітків  починають  ходити,

говорити. Часом складається враження, що це дуже здібна, навіть обдарована

дитина,  від  якої  можна  багато  очікувати  в  майбутньому.  Однак,  уже  в

дошкільному  віці,  й  особливо  в  перші  роки  навчання  у  школі,  батьки

виявляють,  що  за  розумовим  розвитком  їхня  дитина  не  виділяється  із

середовища однолітків і, навіть, може відставати.

Нерідко ці діти зазнають труднощів у навчанні, а з деяких предметів (у

молодших школярів найчастіше з письма й читання) успішність буває досить

посередньою або навіть незадовільною. Водночас, у таких дітей може бути

виражена  здатність  до  певного  виду  діяльності  –  до  музики,  математики,

техніки, гри в шахи. Це варто використовувати, надавши дитині можливість

займатися улюбленою справою.

Не  треба  намагатися  обривати,  придушувати  підвищену  рухову

активність. Тактика має бути іншою – дати їй доцільний вихід, спрямувати в

потрібне русло.  У режимі дня  варто  передбачити ранкову  зарядку,  рухливі

ігри  на  повітрі,  тривалі  (до  невеликої  утоми)  прогулянки.  Тим,  хто  погано

спить, бажано їх влаштовувати перед сном. Якщо дитина шкільного віку хоче

відвідувати  спортивну  секцію,  не  треба  їй  в  цьому  перешкоджати.  Тим

більше немає ніяких підстав звільняти її від уроків фізкультури.

         Оскільки  розпізнавання  гіперактивної  поведінки  не  викликає  великих

труднощів, то першими діагностами порушень мають стати батьки дитини. 

Тест на гіперактивність, який можуть провести батьки. Схоже на

дитячу гру «Знайди 5 відмінностей». 

 Активна дитина:

- Більшу  частину  дня  «не  сидить  на  місці»,  віддає  перевагу

рухливим  іграм  над  пасивними  (пазли,  конструктори),  якщо  її

зацікавити – може й книжку з мамою почитати, і той же пазл зібрати.

- Швидко й багато говорить, ставить безліч запитань.

- Для неї порушення сну й травлення (кишкові розлади) – скоріше

виключення.

- Вона  активна  не  скрізь.  Наприклад,  неспокійна  і  непосидюча

вдома, але спокійна – у садку, у гостях, у малознайомих людей.

- Вона неагресивна. Тобто випадково або в запалі конфлікту може

й «дати здачі колезі по пісочниці», але сама рідко провокує скандал.

 

Гіперактивна дитина:

- Вона  перебуває  у  постійному  русі  й  просто  не  може  себе

контролювати,  тобто,  навіть,  якщо  вона  стомиться,  то  продовжує

рухатися, а знесилившись остаточно, плаче та кричить.

- Швидко  й  багато  говорить,  ковтає  слова,  перебиває,  не

дослуховує. Ставить мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді

на них.

- Її неможливо вкласти спати, а якщо вона спить, то неспокійно. У

неї часто бувають кишкові розлади, не рідкість усілякі алергії.

- Дитина  –  некерована,  абсолютно  не  реагує  на  заборони  й

обмеження.  І  в  будь-яких  умовах  (дім,  магазин,  дитсадок,  дитячий

майданчик) поводиться однаково активно.

- Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію – б'ється,

кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: палиці,

камені.

Якщо  ви  помітили  у  своєї  дитини  ознаки  гіперактивної  поведінки,

підвищену збудливість, не слід самостійно займатися медикаментозним

лікуванням!

Для  кожного  класу  препаратів  існують  свої  показання  й  схеми

призначення. Зорієнтуватися в цьому може тільки лікар. 

 

Рекомендації вчителям і батькам:

Одна з основних проблем, з якою стикаються вчителі, у класах де є діти

із синдром гіперактивності і труднощами навчання, полягає в тому, що такі

учні  звичайно  створюють  центр  перешкод.  Вони  бувають  неуважні,

відволікаються й відволікають інших дітей. 

 

Рекомендацій  вчителям,  як впоратися  з  гіперактивними  дітьми,  щоб  створити  приємнішу  атмосферу  в класі. 

1. Посадіть дитину на першу парту в центрі класу. Так увагу учня буде

більше спрямовано на вчителя, дитина зможе краще бачити й чути його. 

2.  Використовуйте  якнайбільше  наочних  засобів  навчання.  Візуальний

метод  корисний для  всіх  учнів,  він  допомагає  краще  сконцентрувати  увагу

всіх  дітей:  і  з  труднощами,  і  без  них.  Наочні  засоби  цікавіше  лекції,  і

вчителеві  теж  буде  легше  подавати  матеріал  учням,  які  можуть  краще

зосередитись.

3. Завжди закривайте двері класу. Чим менше стороннього шуму чують

гіперактивні діти, тим легше їм зосередити свою увагу на вчителеві. 

4.  Батьки,  запропонуйте  вчителеві  письмову  інформацію  про  синдром

гіперактивності або про труднощі навчання, які має ваша дитина. Попросіть

вчителя  уважно  її  прочитати,  а  не  переглянути.  Поясніть  йому,  що  ця

інформація  допоможе  йому  краще  впоратися  з  дитиною  і  запобігти

«пожежам», які йому щодня доведеться гасити в класі. 

5. Не ставтеся до дитини як до іншої і незвичайної. Варто давати їй ті ж

завдання,  що  й  іншим  учням:  навчальні,  практичні  та  суспільні.  Створіть

атмосферу  «рівного  серед  рівних».  Поясніть  батькам,  що  треба  звернути

особливу увагу на виконання домашніх завдань. 

6.  Робота  віч-на-віч  із  дитиною,  наскільки  це  можливо,  зрозуміло,

допоможе обом сторонам: учителеві – зрозуміти проблеми дитини, учневі –

відчути, що вчителеві важливо, аби він все встиг. Це буде нелегко для обох

сторін, але варто спробувати. 

7.  Діти  мають  право  на  поважне  та  ввічливе  звертання.  Вони  не  самі

захотіли жити із синдромом гіперактивності або труднощами навчання – так

само, як і діти, котрі носять окуляри. 

8. Якщо дитина втрачає  увагу  й  починає  заважати  –  час  доручити  їй

читати вголос частину навчального параграфа або завдання. 

9. Допомагайте дітям знаходити в навчальному матеріалі ключові слова

й виділяти їх яскравими фломастерами. 

10. Більше заохочуйте школяра. Негативні оцінки створюють атмосферу

невдач і тільки підсилюють проблемну поведінку. 

11. Створіть список правил, які учні повинні виконувати. Сформулюйте

список у позитивній формі: що треба робити, а не те, чого робити не слід.

Упевніться, що діти знають, якої поведінки від них очікують. 

12.  Заохочуйте  роботу  у  групах,  що  змінюють  учасників  виконання

завдання  і  взаємодію  між  учнями.  Взаємодопомога  й  відчуття  спільності  в

класі створить більш спокійну й терплячу атмосферу з боку дітей. 

13. Завжди записуйте на дошці вказівки з виконання завдань. Залишайте

вказівки  на  дошці  до  закінчення  виконання  завдань.  Є  учні,  які  не  можуть

самостійно записати або запам'ятати усні вказівки. 

14.  Повісьте  у  класі  календар  і  відзначайте  в  ньому  важливі  дати,

терміни й цілі. Спонукаєте учнів вести свій календар і відзначати в ньому те

ж, що й у класному календарі. 

15.  Зв'язуйтеся  з  батьками  для  передачі  позитивних  оцінок.  Створіть

разом  з  батьками  систему,  що  підтримає  учня  й  послужить  просуванню

загальних цілей.

 

Загальні рекомендації батькам гіперактивної дитини

Варто  ще  раз  нагадати,  що  до  категорії  гіперактивних  можна

віднести таких дітей, у яких після трьох років протягом хоча б півроку

зберігаються наступні стійкі симптоми: 

•  дитина неспритна або піддається травмам;

•  дитина  непосидюча,  не  може  навіть  короткий  період всидіти або встояти на одному місці;

•  часто агресивна;

•  перескакує  з  одного  заняття  на  інше,  неуважна  й  жодну справа не доводить до кінця;

•  її важко заспокоїти;

•  увесь час погано спить;

•  має низьку самооцінку;

•  все чіпає руками, плутається під ногами;

•  страждає  від  затримки  мовлення  або,  навпаки,  дуже балакуча;

•  має поганий апетит і страждає від постійної спраги;

•  робить небезпечні вчинки, не усвідомлюючи наслідків;

•  не любить змін;

•  має  проблеми  зі  здоров'ям,  такі,  як  запалення  вуха  або постійні респіраторні захворювання, екзему, гастрит;

•  не може спокійно чекати своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях,  що  вимагають  дисципліни  (заняття  в  школі, відвідування поліклініки, екскурсії тощо);

•  на  запитання  часто  відповідає,  не  замислюючись,  не дослухує їх до кінця, перебиває;

•  не  може  стежити  за  своїми  речами,  часто  їх  губить (іграшки, олівці, книги, і т.д.).

Насамперед,  необхідно  приділити  увагу  тій  обстановці,  що  оточує

дитину  вдома,  в  дитячому  садку,  у  школі.  Батькам  варто  замислитися  про

зміну  власної  поведінки  й  характеру.  Потрібно  глибоко,  душею  зрозуміти

проблему,  яка  пригнічує  маленьку  людину.  І  тільки  тоді  реально  підібрати

правильний  тон,  не  зірватися  на  крик  або  не  впасти  в  повсякчасне

сюсюкання.  Правила  поведінки  з  дитиною  ми,  звичайно,  тут  назвемо,  але

виконувати їх формально, без внутрішнього переконання й настрою – марно.

А  тому,  шановні  мами,  тати,  бабусі,  дідусі,  педагоги,  –  почніть  із  себе.

Виробляйте в собі мудрість, доброту, терпіння, розумну вимогливість. 

 

Що ж слід робити?

Насамперед, запам'ятати, що в гіперактивних дітей дуже високий поріг

чутливості  до  негативних  стимулів,  а  тому  слова  «ні»,  «не  можна»,  «не

займай!»,  «забороняю»  для  них –  порожній звук. Вони не сприйнятливі до

доган  і  покарання,  але  дуже  добре  реагують  на  схвалення.  Від  фізичних

покарань взагалі треба відмовитися.

Рекомендуємо  із  самого  початку  будувати  стосунки  з  дитиною  на

фундаменті злагоди та взаєморозуміння. Безумовно, не слід дозволяти дітям

робити  все,  що  їм  захочеться.  Спробуйте  пояснити,  чому  це  шкідливо  або

небезпечно.  Не  виходить  –  спробуйте  відволікти,  переключити  увагу  на

інший  об'єкт.  Говорити  потрібно  спокійно,  без  зайвих  емоцій,  найкраще,

використовуючи  жарт,  гумор,  кумедні  порівняння.  Взагалі  намагайтеся

стежити  за  своїм  мовленням.  Окрики,  гнів,  обурення  погано  піддаються

контролю.  Навіть  виражаючи  невдоволення,  не  маніпулюйте  почуттями

дитини і не принижуйте її. Намагайтеся по можливості стримувати бурхливі

прояви,  особливо  якщо  ви  засмучені  або  незадоволені  поведінкою  дитини.

Емоційно  підтримуйте  дітей  у  всіх  спробах  конструктивної,  позитивної

поведінки, якими б незначними вони не були.

Дуже  важливий  і  фізичний  контакт  із  дитиною.  Обійняти  її  у  важкій

ситуації,  пригорнути  до  себе,  заспокоїти  –  у  динаміці  це  дає  виражений

позитивний ефект, а  от  постійні окрики й обмеження, навпаки,  віддаляють

дітей від батьків.

Необхідно стежити й за загальним психологічним мікрокліматом у сім'ї.

Намагайтеся  вберегти  дитину  від  можливих  конфліктів  між  дорослими:

навіть якщо назріває якась сварка, дитина не повинна бачити її, а тим більше

бути  учасником.  Батькам  треба  якнайбільше  часу  проводити  з  дитиною,

гратися  з  нею,  їздити  разом  за  місто,  придумувати  загальні  розваги.

Звичайно, фантазії й терпіння потрібно багато, але користь буде велика, і не

тільки для дитини, а й для вас, тому що непростий світ маленької людини, її

інтереси стануть ближчими й зрозумілішими.

Якщо  є  можливість,  намагайтеся  виділити  для  дитини  кімнату  або  її

частину для занять, ігор, самоти, тобто її власну «територію». В оформленні

бажано  уникати  яскравих  квітів,  складних  композицій. На столі й у

найближчому  оточенні  дитини  не  має  бути  відволікаючих  предметів.

Гіперактивна  дитина  сама  не  в  змозі  зробити  так,  щоб  ніщо  стороннє  її не

відволікало.

Організація  всього  життя  повинна  діяти  на  дитину  заспокійливо.  Для

цього  разом  з  нею  складіть  розпорядок  дня,  слідуючи  якому  виявляйте

одночасно  гнучкість  і  завзятість.  День  у  день  час  прийому  їжі,  сну,

виконання  домашніх  завдань,  ігор  має  відповідати  цьому  розпорядку.

Визначите  для  дитини  коло  обов'язків,  а  їх  виконання  тримайте  під

постійним контролем, але не занадто жорстко. Частіше відзначайте й хваліть

її зусилля, навіть якщо результати далекі від досконалості.

Якщо  даєте  дитині  якесь  нове  завдання,  то  добре  показати,  як  його

виконувати,  або  підкріпити  оповідання  малюнком.  Зорові  стимули  дуже

важливі.  Не  слід  також  перевантажувати  увагу  дитини,  тобто  на  певний

відрізок  часу  доручайте  тільки  одну  справу,  щоб  вона  могла  її  завершити.

Наприклад:  «З  8.30  до  9.00,  Ігор,  ти  маєш  прибирати  свою  постіль».  Деякі

психологи  радять  використовувати  для  цієї  мети  будильник  або  кухонний

таймер. Спочатку обговоріть завдання, а вже далі підключайте техніку. Це,

як вважають фахівці, буде сприяти зниженню агресії.

За будь-який вид діяльності, що вимагає від дитини концентрації уваги

(читання,  гра  з  кубиками,  розфарбовування,  збирання  будинку  тощо),  має

обов'язково  слідувати  заохочення:  маленький  подарунок,  добре  слово...

Взагалі, на похвалу  скупитися не  слід.  Що,  втім,  підходить  і для будь-якої

дитини.  Чекайте  тільки  хорошого  від  своїх  дітей,  радійте  їхнім  успіхам.

Прикладом  заохочення  може  слугувати  наступне:  дозвольте  дитині

подивитися  телевізор  на  півгодини  довше  відведеного  часу  (тільки  не

захоплюйтеся,  це  може  бути  лише  разове  потурання),  почастуйте

спеціальним  десертом,  дайте  можливість  взяти  участь  в  іграх  разом  з

дорослими  (лото,  шахи),  дозвольте  зайвий  раз  сходити  на  прогулянку  або

купіть ту річ, про яку вона давно мріє.

Якщо дитина протягом тижня поводиться добре, наприкінці тижня вона

має  одержати  додаткову  винагороду.  Це  може  бути  якась  поїздка  разом  з

вами за місто, екскурсія в зоопарк, у театр та ін.

При  зовсім  уже  незадовільній  поведінці  треба,  звичайно,  покарати  –

несильно, але щоб запам'яталось, а головне одразу ж. Це може бути просто

словесне  несхвалення,  тимчасова  ізоляція  від  інших  дітей,  позбавлення

«привілеїв».

Гіперактивна дитина не переносить великого скупчення людей. Тому їй

корисно  гратися  з одним  партнером, не  ходити  часто  в гості,  як і  у  великі

магазини,  на  ринки,  у  кафе  і  т.п.  Все  це  надзвичайно  збуджує  незміцнілу

нервову систему.

А  от  тривалі  прогулянки  на  свіжому  повітрі,  фізичні  вправи,  біг  дуже

корисні.  Вони  допомагають  «скинути»  надлишок  енергії.  Але  знов-таки  в

міру,  щоб  дитина  не  втомилася.  Взагалі  треба  стежити  й  оберігати  дітей  з

гіперактивним синдромом від перевтоми, оскільки перевтома призводить до

зниження самоконтролю й наростання гіперактивності. Досить нелегко, але

теж  дуже  важливо  навчити  дитину  вчасно  «охолонути»  і  спокійно

подивитися  на  те,  що  відбувається  довкола. Для цього ви можете скористатися  наступними  прийомами.  Коли  в  черговий  раз  поруч  буде

пробігати  ваш  квапливий  малюк,  спробуйте  зупинити  його.  М'яко,  не

підвищуючи  голосу,  запропонуйте  йому  відпочити.  Обійміть  за  плечі,

ласкаво  погладьте  по  голові,  зверніть  увагу  на  дітей  і  іграшки,  попросіть

сказати, що робить тато, бабуся, де лежить його улюблений ведмедик або що

стоїть на столі. Потім можете сховати яку-небудь іграшку й через якийсь час

запитати, що зникло, а що залишилося.

Чимало проблем виникає в педагогів з появою гіперактивної дитини в

дитячому садку. Тут, як і в школі, багато залежить від поведінки дорослих,

стратегії й тактики, виробленої вихователями.

Система  заборон  має  обов'язково  супроводжуватися  альтернативними

видами  діяльності.  Наприклад,  дитина  починає  рвати  шпалери  (досить

поширений прояв). Безумовно, варто зупинити її й дати замість цього якийсь

непотрібний листочок паперу: «Спробуй порвати ось це, а коли перестанеш,

збери  всі  клаптики  в  пакетик...».  Або  починає  кидатися  іграшками,  а

вихователька у відповідь: «У нас у групі кидатися іграшками не можна. Якщо

ти хочеш кинути щось, я дам тобі поролоновий м’ячик».

Багато гіперактивних дітей із труднощами витримують „тиху годину” в

дитячому  садку.  Але  якщо  спробувати  побути  із  ними  поруч,  не  просто

поруч:  «Ти  спи,  а  я  проконтролюю»,  а  сісти,  погладити,  говорячи  ласкаві,

добрі  слова,  то  м'язова напруженість й  емоційне  збудження дитини  будуть

знижуватися. Поступово вона звикне відпочивати в цей час дня. І потім буде

вставати бадьорою, менш імпульсивною, а часом і спокійнішою. Емоційний і

тактильний контакт зроблять свою хорошу справу. 

 

Фахівцями також розроблена система своєрідної «швидкої допомоги»

при роботі з гіперактивною дитиною. От головні її постулати.

- Відволікти дитину від вередування.

- Підтримувати домашній чіткий розпорядок дня.

- Запропонувати вибір (іншу можливу в цей момент діяльність).

- Поставити несподіване запитання.

- Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити її дії).

- Не забороняти дію дитини в категоричній формі.

- Не карати, а просити (але не підлещуватися).

- Вислухати те, що хоче сказати дитина (у іншому випадку вона не почує вас).

-  Автоматично,  тими  самими  словами  повторювати  багаторазово  своє

прохання (нейтральним тоном).

- Сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує.

- Залишити в кімнаті одну (якщо це безпечно для її здоров'я).

- Не наполягати на тому, щоб дитина будь-що вибачилась.

- Не читати нотацій (дитина однаково їх не чує).

Добре,  якщо  батьки  будуть  фіксувати  в  спеціальному  щоденнику  всі

зміни в поведінці дитини, як вона справляється із завданнями, як реагує на

заохочення й покарання, що їй більше подобається робити, як учиться та ін. 

 

Категорія: Вчитель батькам | Переглядів: 402 | Додав: Ladytsa | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]