Конспект виховного заходу

Літературно-музичне свято 

 "Лесина мова нам завжди знайома"

Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ       

Сьогодні велике свято

Вкраїнський народ відзначає

Відкриймо ж бо душі назустріч

Хай радість віллється в серця.                                

Ми сьогодні з вами поведемо мову

Про чудову жінку всім людям відому.

Ось перед нами у квітах барвінку

Наша поетеса – Леся Українка.

Тобі сьогодні хліб, калину й колос,

Твоя малеча рідна принесла.

Ти все життя з недугою боролась.

Та творчістю ти смерть перемогла!

(Учні кладуть хліб до портрета Лесі Українки).

Хай палає свічка. Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас

Пісня «Зима»    (ВІДЕО до  пісні )

У мої долоні впала білосніжно-казкова мить,

Щоб сніжинка не розтала, я пустила - нехай летить.

Приспів:

Це Зима, це Зима, це казкова Зима

Доторкнулася мрій моїх.

Все навколо чарує-чарує вона,

Перетворює в білий сніг.

А мої рум’яні щоки вже щипає морозець.

Прикида услід за роком і початком стає кінець.

Приспів

У моїй душі співає вже колядка неземна,

Душі святом зігріває, хоч Вона і крижана.

Приспів

Давно-давно  в зимовий день 25 лютого на нашій українській землі, на Волині, народилася хороша-прехороша дівчинка Лариса. Синьоока, білява дівчинка  з душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим характером сильним, волею незламною. Мама називала її Лесею.  

 Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

 Щоб вільно по світі літати.

Щоб вітер розносив луну.

 Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

 Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

 Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.  (Л. Українка)

В 4 роки Леся вже вміла читати, а в шість навчилася писати. Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала гучними коридорами. Вчителями її були мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович Косач, книги та життя. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави.

(На стільці сидить дівчинка, вишиває і співає пісню)

Хлопчик. -Лесю, що це ти вишиваєш?

Дівчинка. -Вишиваю, Михайлику, рушничок на Великдень.

Хлопчик. - Який гарний буде!

Дівчинка. - Так, я хочу щоб він був кращий, ніж та сорочечка, що я таткові вишивала.

Хлопчик. -Лесю, матуся кажуть, що ти дуже схожа на татка: і зовні і вдачею.

Дівчинка. - Мені б хотілося бути схожою на татка, бо він сильний, справедливий і лагідний.

Хлопчик. -Лесю, ходімо трішки погуляємо з дітьми.

Дівчинка. -Ходімо, тільки треба маму попередити.

(Дівчата виходять  з ляльками. До них підходять Хлопчик і Дівчинка.)

Як сяде сонце в комиші,

Дітей гойдають на перині

Матусі, вічні берегині,

Колиски нашої душі.

Ласкаві мамині казки

Під колискове засинання —

То символ нашого єднання

Передається у віки.

 Колискові пісні  дуже любила Леся слухати від своєї мами Олени Пчілки. Згодом Леся написала свою колискову “ Місяць яснесенький”, а музику до неї написав пізніше композитор Яків  Степовий.

Пісня  «КОЛИСКОВА» (ВІДЕО до пісні )

( на слова Лесі Українки)

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи ж ти малесенький,

Пізній бо час

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!

Гірка хвилинонько!

Лихо не спить…

                      Леле, дитинонько!                        

Жить — сльози лить.

Сором хилитися,

Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися,—

Сон пропаде…

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас…

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час!

Хлопчик.- Ой, дівчатка, як гарно ви співаєте! Які ж  ви гарні! Справжні красуні!

Це весна нас так гарно  вквітчала. Леся Українка дуже любила весну, коли все співає , цвіте. Про це вона писала у своїх віршах.

         Стояла я і слухала весну.

         Весна мені багато говорила,

         Співала пісню дзвінку, голосну,

         То знов таємно – тихо шепотіла.

             Була весна весела, щедра, мила,

             Промінням грала, сипала квітки.

             Вона летіла хутко, мов сто крила,

             За нею вслід співучії  пташки.

Коли Леся була маленькою, вона разом з батьками і сестрами посадила садок: яблуньки, грушки, вишеньки. Мабуть згадкою про той садочок, про дитячі роки і став вірш “ Вишеньки»

Поблискують черешеньки

В листі зелененькім,

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп'яточко

Під деревцем скачуть,

Простягають рученята

Та мало не плачуть:

Раді б вишню з'їсти,

Та високо лізти,

Ой раді б зірвати,

Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,

Червонії, спілі,

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі!»

«Ой того ми так високо

Виросли на гіллі, –

Якби зросли низесенько,

Чи то ж би доспіли?»

Як гарно пише про рідну українську природу Леся Українка. Як ніжно вона пише про дитину в своєму вірші “На зеленому горбочку”.

                              На зеленому горбочку

                              У вишневому садочку

                              Притулилася хатинка,

                              Мов маленькая дитинка,

                              Стиха вийшла виглядати,

                              Чи не вийде її мати.

                              І до білої хатинки,

                               Немов мати до дитинки,

                               Вийшло сонце, засвітило

                                І хатинку звеселило.

А от коли відспіває , відгомонить красне літечко, приходить осінь. А восени часто іде дощик, дуже сумно всім від такої погоди. Про таку днину Леся Українка написала вірш “Дощик”.

                               Дивлюся ранком –

                               Вже заволочено серпанком

                               Сіреньке небо,

                                далі став помалу й дощик накрапати

                               І вогким холодком до хати

                               Зайшов притихлий вітерець.

 А після осені приходить сувора зима. Тут з’являється вірш-діалог мами з сином  «Мамо, іде вже зима»

  Син

Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема...

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?

Мама

Ні, не кожна.

Онде, бачиш, пташина маленька.

Скаче швидко отам біля хати.

Ще зосталась пташина маленька.

Син

Чом не тікає чудна?

Нащо морозу чека?

Мама

Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної,

Жде, що знову прилине весна.

Син

Мамо! Ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі,

— Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач,— розспівалися як!

Мама

Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати.

Син

Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!

Мама

Спів пташині — потіха одна,—

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна.

А найбільше любила Леся слухати розповіді старих людей про русалок, водяників, інших казкових істот, що нібито існують у природі.  Вона тільки один раз почує казку – назавжди запам’ятає її. Леся Українка також знала багато прислів’їв, приказок, пісень, легенд. Казки дитинства і навіяли їй казки, які вона написала для дітей.

В дитячий любий вік,

В далекім ріднім краю

Я чула казку. Чула раз

А й досі пам’ятаю.

В тридев’ятім славнім царстві,

Де колись був цар Горох,

Є тепер на господарстві

Мудрий пан, вельможний Ох!

Ось в це царство йдуть поволі

 Пісня ллється в чистім полі

Над ставочком і гайком.

Пісня  «Ох» (ВІДЕО до пісні  )

( на слова Лесі Українки»)

В тридев’ятім славнім царстві,

де колись був цар Горох,

є тепер на господарстві

мудрий пан, вельможний Ох.

Сам той Ох на корх заввишки,

а на сажень борода,

знає край і вдовж, і вширшки,

і кому яка біда.

  Приспів

Ох, Ох, Ох

Треба мовить «Ох»

І прийде вельможний Ох.

Ох, Ох, Ох

Це не цар Горох

А вельможний, мудрий Ох.

Хоч би навіть ненароком

теє “ох!” промовив ти,

знай, що вилізе те боком, -

воріття вже не знайти!

Вічно будеш пробувати

у підземному дворі,

більш тобі вже не видати

ані сонця, ні зорі.

Приспів (2 рази)

Програш.

Тож, коли вже раз попався, -

наче в пастку бідна миш, -

то сиди, мов прикувався,

не рушай, мовчи та диш

Стань на службу – подарують

рукавички й жупанець,

привітають, пошанують, -

тільки ж там тобі й кінець!

Приспів (2 рази)

Дівчинка.

 Ой який чудовий ліс!

Можна гарно жити в нім:

І комашці, і тваринці,

І всілякій рослинці.

 Як багато квітів скрізь,

 Все живе розквітло вмить.

Троянда. Я квітка пишна,

                Троянда розкішна,

               Росою умита,

              Милую всіх цвітом.

Ромашка. На світанку я розквітла,

                   Й напилася я роси.

                   І віночок одягла я

                   На голівку для краси.

Лілея.      Я біленька, запашна,

                  Пахуча та духмяна,

                  Між травицею росту,

                  Білим цвітом зацвіту.

Кульбаба. Платтячко біленьку,

                   Пишне та легеньке.

                   Підросла, всміхаюсь,

                   До дощу звертаюсь.

Всі квіти. Дощику, дощику, припусти!

                   Поливай нам пелюстки!

Танок «Квіти»

3 маленьких років Леся товаришувала з простими сільськими дітьми, для яких українська мова була рідною. Маленька Леся  також любила і шанувала українську мову рідного краю, адже в її родині українська мова була в пошані, зараз за допомогою живої картинки ми перенесемося в ті часи.  Стежинкою біжить дівчинка, бачить біля хатинки бабусю.

Бабуся: А куди ти йдеш, дівчинко? Як тебе звати?

Леся:   До лісу, бабусю.

Бабуся: А ти не боїшся лісовичка, чи русалоньки, дитино?

Леся: А чого мені боятися? Про русалочку я читала, то вона мені геть не страшна.

Бабуся: У книжці? А хіба ти читати вмієш?

Леся: Умію. Усі ж уміють.

Бабуся: Дивна ти дівчинка, убрана, як усі люди і говориш по-нашому, читати  вмієш. Хто тебе навчив читати?

Леся: Матуся.

Бабуся: То й мати вміє читати?

Леся: Атож.

Бабуся: А чия  ти? Щось я тебе ніде не бачила.

Леся:  Бо я недавно приїхала. Я - Косачівна, а звуть мене - Леся.

Бабуся: То ти панова дочка? Пани все по-руськи розмовляють.

Леся: Чого ж нам мови своєї соромитися у нас всі родичі так розмовляють : І Лисенки, і Старицькі і дядько Драгоманов таж і тітонька... (плаче).

Бабуся: Чого ж ти засмутилася, моя пташко?

Леся: Бо тітоньку в Сибір вивезли за те, що по-українськи розмовляла.

Бабуся: Із Сибіру люди повертаються, не плач моя пташко. А коли тітоньку засудили, то чи не страшно тобі по-українські розмовляти, одягатися?

Леся:  Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюсь.

Бабуся: Що ж, бачу ти завзята, рости велика.   

Леся: До побачення, бабуню, я завжди буду любити українську мову.

Пісня «Рідна мова» (ВІДЕО до пісні )

                                         Ми з дитинства чуєм нашу мову

Чуєм гарні пісні і вірші

Нею розмовляє тато й мама

Розмовляють бабці й дідусі

           ПРИСПІВ:

Наша мово колискова

Будеш жити ти завжди

Рідна мово-колискова

                                                Будеш жити ти завжди.

Різні мови заєм і вивчаєм

Але наймиліша нам своя

Наша мова лагідна чудова

У словах Шевченка і Франка

          ПРИСПІВ

А коли дорослими ми станем

В заповітах скажемо своїх,

Щоб плекали діти нашу мову,

Прославляли, берегли її.

               ПРИСПІВ

Коли дівчинці було 9 років, заарештували в Росії її тітоньку Елю. Леся не спала всю ніч – тітоньку судитимуть, зашлють на каторгу, далеко від України. Тітоньку треба рятувати. Але як?  Несподівано для самої Лесі, вночі   з’являється   перший вірш «Надія»:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро,-

Там жити чи вмерти, мені все одно.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

З 9-ти років почала Леся писати вірші. І були вони такі гарні, що їх стали друкувати. Лесине прізвище було Косач. Та щоб усі знали, що дівчинка ця родом з України, Лесина мама — відома письменниця Олена Пчілка — підписувала їх ім'ям Леся Українка.

   СВІТЛЯЧКИ

Ви маленькі, ви легенькі,        

в ручках вогники ясненькі,     

ви як ласочки тихенькі, —

ви підіть у чагарник,

не почує лісовик,

А як стріне —

вогник свіне — був і зник!

6 січня 1881 року у Луцьку Леся з братиком Михайлом пішла на річку Стер подивитися як святять воду, там промочила ноги і дуже промерзла, застудилася. Коли Лесі  було 11 років вона  захворіла на страшну хворобу – туберкульоз кісток. Дівчинка дуже мучилась, страждала, але нікому не жалілась. Вона так писала:

                          Як дитиною бувало

                          Упаду собі на лихо,

                          То хоч в серце біль доходив

                          Я собі вставала тихо.

                          “ Що болить?” –мене питали

                          Але я не признавалась,

                          Я була малою горда,

                          Щоб не плакать я сміялась.

Батьки возили Лесю на море, вона там лікувалась. А тепер послухайте, як гарно написала про море Леся Українка:

 Вже сонечко в море сіда;

У тихому морі темніє;

Прозора, глибока вода,

Немов оксамит, зеленіє.

На хвилях зелених тремтять

Червонії іскри блискучі

І ясним огнем миготять,

Мов блискавка з темної тучі.

А де корабель ваш пробіг,

Дорога там довга й широка

Біліє, як мармур, як сніг,

І ледве примітно для ока

Рожевіє пінистий край;

То іскра заблисне, то згасне…

Ось промінь остатній! Прощай,

Веселеє сонечко ясне!

Леся полюбила море. Але де б вона не була, завжди пам’ятала, що вона українка, сумувала за рідним краєм.

Ця хвороба не залишала її протягом 30 років. Згасало її здоров'я, та не згас її дух. Вона написала вірші, в яких закликала любити свій край, волю, життя, народ.

Пісня «Тішся, дитино»( ВІДЕО до пісні )

( на слова Лесі Українки»)

«Тішся, дитино, поки ще маленька…»

Леся Українка

Тішся, дитино, поки ще маленька.

Ти ж бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенька,

Ще твої мрії ясні.

Мрія полине із думкою вкупці

Геть у далекі світа, –

Крил не втинай сизокрилій голубці,

     Хай вона вільно літа!

Чи пам’ятаєш ти казку-дивницю,

Як то колись принесла

Тую цілющу-живущу водицю

Дрібна пташина мала?

Їй не страшні були дикі простори,

Скелі і хвилі морські,

Перелітала найвищії гори,

Мала крильцята прудкі.

Так твоя думка швиденько полине,

Тільки їй волю даси,

І принесе з чарівної країни

Краплю живої роси.

І як приступить журба невсипуща

Та до серденька твого, –

Тая росиця цілюща-живуща

Буде живити його.

Хай же та мрія із думкою вкупці

Лине в незнані світа, –

Крил не втинай сизокрилій голубці,

Хай вона вільно літа!

Хіба жила на світі ще така жінка,

в серці якої поєдналися б така мужність,

така геніальність, такий вогонь і розум,

така пристрасна любов до Батьківщини!

Ні, другої такої на світі не було.

Хвора дівчинка, бідна Леся,

Де ще хворі такі були,

Щоб літали у піднебессі,

Що його не сягнуть орли.

Де трави шумлять, наче море,

Де вітер колише гаї,

Де небо Волині прозоре

Й співають пісні солов'ї, -

Там Леся ходила малою,

Збирала барвисті квітки,

До кадоба йшла за водою,

Сплітаючи мрії в вінки.

На рідній Волині зросла,

І пісні та мужності сила

По всій  Україні пішла,

Досвітні вогні засвітила.

Ласкава, ніжна, як весна,

Тендітна квітка чарівна.

Незламністю всіх підкорила,

Теплом кожне серце зігріла.

Лишила нам скарби свої

І світочем стала Вкраїни.

Тож пісня не змовкне її,

І слава повік не загине!!!

Вона, мов кремінь, була горда почуттям,   

Що є дочкою рідної  країни,

Свою любов у віршах передала нам

 Як дар святий для нашої родини.                    

На вітрі тужить спогадом   листок

І виколихує у серці пісню,

Своїм життям Вкраїнка  дала нам урок      

Як берегти землі колиску вічну.

Ми вдячні за вірші чудові,

Які звучать на рідній мові.

Дарують радість, подив, ласку,

Захоплення і віру в казку.

                                       Пісня – танок «Веселкова» (ВІДЕО до пісні )

Про калину пісня лине, до неба злітає.

Гей, родино, Україна веселкою грає.

Синє небо обіймає золоті роздоли.

Нас чекає, зустрічає веселкова доля.

 Приспів:

Хай у кожному серці, наче сонячна мрія,

                                     Заспіває веселка на добро і надію!

Понад світом-дивоцвітом веселка іскриться.

Будем дбати, шанувати прадавні криниці,

Ярославові поради, кобзареве слово,

Честь козацької громади, солов'їну мову.

Приспів.